Чому в Лонгьире заборонено помирати?
Ця незвична норма виникла через специфіку арктичного клімату, в якому розташований Лонгьир. Містечко знаходиться в зоні вічної мерзлоти, що призводить до постійного замороження ґрунту. Це створює серйозні проблеми для традиційного поховання.
За словами доктора екологічних наук Еліаса Андерсена, “тіла, поховані у замерзлій землі, практично не підлягають розкладанню. Це не лише стає причиною бракованого простору на кладовищах, а й загрожує здоров’ю місцевих жителів”.
Одним із відомих прикладів цього стало кладовище в Лонгьирі. Останні поховання тут відбулися в 1950-х роках, проте особливо раді прецеденти виникли під час пандемії іспанського грипу у 1918 році. Тоді кілька молодих шахтарів, які прибули на архіпелаг у пошуках роботи, стали жертвами хвороби.
У зв’язку з практикою глибокого поховання, тіло молодих людей опинилося в глибоко промерзлій землі. Місцеві жителі, занепокоєні поширенням захворювання, прагнули впевнитись, що неочищені тіла не стануть джерелом зараження.
У 1998 році група міжнародних науковців, очолювана медичним географом Кірсті Данкан, розпочала амбіційний проєкт, метою якого було дослідження решток жертв “іспанки”, похованих у вічній мерзлоті, щоб отримати зразки незміненого вірусу.
Дослідники вважали, що низькі температури зберегли вірус, що дозволило б вивчити його генетичну структуру до мутацій, що сталися за десятиліття.
Ці науковці дбайливо ексгумували тіла семи шахтарів, працюючи під спеціальною палаткою для забезпечення безпеки та приватності, користуючись спеціальним обладнанням для роботи з замерзлим ґрунтом. Хоча деякі гроби виявилися ближче до поверхні, ніж очікувалось, зразки все ж були взяті.
Дослідження тканин підтвердило, що вірус іспанського грипу зберігся у незміненому вигляді. Це стало важливим проривом у розумінні вірусології та пандемій, адже дозволило реконструювати геном вірусу 1918 року, що має велике значення для розробки нових вакцин та стратегій протистояння майбутнім пандеміям.
Крім того, це дослідження стало додатковим підтвердженням обґрунтованості рішення Лонгьира заборонити поховання на своєму кладовищі, оскільки ризик звільнення стародавніх, потенційно небезпечних патогенів з неразложених тіл був занадто високим.
Правила життя і смерті
Враховуючи ці обставини, влада Лонгьира ухвалила рішення, яке залишається в силі й дотепер. Якщо людина серйозно хворіє або її стан свідчить про неминучість смерті, її негайно відправляють на літаку на континентальну частину Норвегії для отримання медичної допомоги, а в разі смерті – для поховання.
Місцеве кладовище вже давно не використовується для нових поховань, і навіть урни з кремованими залишками не укладають через ризики, пов’язані з дикими тваринами.
Цікаво, що окрім заборони на смерть, існують неформальні рекомендації щодо пологів. Жінкам радять покидати Лонгьир за кілька тижнів до терміну, щоб народити на материку, через обмежені медичні ресурси та складні умови на архіпелагу.
Лонгьир та інші місця з “забороною на смерть”
Хоча Лонгчир є найвідомішим прикладом, подібні “заборони на смерть” траплялися й в інших регіонах, хоч і з інших причин. Наприклад, на острові Іцукушима в Японії, відомому своїм святинею, заборонено народжувати та вмирати, оскільки смерть вважається джерелом ритуального забруднення.
На відміну від священних основ у Японії, “заборони на смерть” в деяких французьких та італійських містах мали суто практичний, а подекуди і комічний характер, з’являючись як символічні актові рішення мерів.
Такі “заборони” зазвичай виникали, коли місцеві кладовища переповнювалися, і не було місця для нових поховань. Деякі мери використовували ці ухвали як екстравагантний спосіб привернути увагу до проблем безкоштовного поховання.
Справжня унікальність випадку Лонгьира полягає в його постійній природі та практичних причинах, які відображають боротьбу людини зі складними природними умовами. Це місто є яскравим прикладом того, як природа може диктувати свої правила в найважливіших аспектах життя людини.
