Ірландська компанія CRH отримала дозвіл від АМКУ на концентрацію понад 50% цементного ринку України, але це викликало активні дискусії. Опоненти зазначають, що така стратегічна галузь повинна залишатися відкритою для конкуренції, а не під монопольним контролем. Чому це важливо, розглянуто в огляді від РБК-Україна.
Судовий процес
Судові розгляди щодо ірландської компанії CRH та Антимонопольного комітету України (АМКУ) привернули увагу не лише фахівців, а й широкої громадськості. Справу спричинив конфлікт, що виник у зв’язку з купівлею CRH підприємства “Дікергофф цемент Україна” та частки в “Дікергофф/Україна”.
Ця угода є частиною більшої експансії CRH на ринку цементу та бетону в Україні. Оскільки цементний сектор є стратегічним для країни, особливо в умовах післявоєнної відбудови, будь-яке значне укрупнення учасників на цьому ринку потрапляє під пильну увагу антимонопольних органів.
АМКУ врешті-решт погодив концентрацію активів CRH, дозволивши ірландській компанії закріпити своє домінування на ринку, незважаючи на тривалі консультації. Загальна вартість угоди становила приблизно 100 мільйонів євро.
Дозвіл на концентрацію супроводжувався певними умовами, такими як призначення незалежних керівників у нові активи та заборона перехресного контролю з іншими українськими структурами CRH. Проте це все ж дало змогу CRH створити монополію на рівні 45-50% ринку цементу в країні.
Частина українських виробників протестувала проти цього рішення, оголошуючи про загрозу для конкуренції, цінової політики та подальшого розвитку галузі.
Група “Ковальська” оскаржила рішення АМКУ, і в квітні 2025 року Господарський суд Києва задовольнив їх позов, скасувавши дозвіл на концентрацію. Причинами стали порушення CRH власних зобов’язань після придбання активів — до ради директорів “Дікергофф цемент Україна” був призначений менеджер, який також представляв іншу українську компанію II групи CRH. Судовий процес продовжується, а справа щодо дозволу АМКУ наразі перебуває на розгляді в апеляційній інстанції.
Важливість цементного ринку
Цементний сектор є критично важливим для післявоєнної відбудови України. За оцінками Міністерства інфраструктури, для відновлення зруйнованої інфраструктури Україні потрібно понад 50 мільйонів тонн цементу протягом наступних 5-7 років.
Серед ризиків існує ймовірність того, що низька конкуренція призведе до штучного завищення цін, особливо в умовах високого попиту під час відбудови.
Також ускладнює ситуацію підвищена залежність державних та приватних підрядників від одного гравця, що ставить під загрозу виробництво стратегічних матеріалів, важливих для оборонної та інфраструктурної безпеки.
Удар по іміджу чи захист ринку
Досить велика кількість економістів і публічних експертів висловилася на підтримку CRH. Наприклад, президент Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Костянтин Салій охарактеризував судові рішення як “ганебні”, які шкодять іміджу країни, зменшуючи привабливість українського ринку для західних інвесторів.
Такої ж думки дотримується і колишній міністр економічного розвитку Павло Шеремета, який підкреслює, що CRH приносить до України сучасні методи управління, технології та нові робочі місця.
Однак противники цієї позиції підкреслюють, що важливо не плутати залучення західних інвесторів з неконтрольованою монополізацією. Наявність іноземної компанії не завжди є гарантією її добросовісності.
Досвід попередніх угод
Цей випадок не є першим значним придбанням CRH в Україні. Компанія зайшла на український ринок ще у 1999 році і активно скуповує цементні активи з 2011 року. Експерти вважають, що після придбання частка CRH на ринку цементу в Україні могла зрости до 45-50%.
У Європейських країнах подібні концентрації на стратегічних ринках, зокрема в цементному виробництві, підлягають суворому регулюванню. Наприклад, у США Федеральна торгова комісія у 2018 році змусила CRH продати активи у трьох штатах для уникнення зменшення конкуренції. В Польщі у 2009 році дочірня компанія Grupa Ożarów була оштрафована на 25,6 млн євро за участь у картелі, а у 2018 році CRH разом з Lafarge та HeidelbergCement були об’єктами антимонопольного розслідування в Румунії.
Питання в Україні полягало не в самій угоді, а в недостатньо жорстких умовах, за яких АМКУ дозволив її проведення. Початково АМКУ відмовив компанії, але після додаткових консультацій все ж таки дав згоду з певними обмеженнями.
Проте за кілька місяців одна з умов щодо призначення незалежних менеджерів була порушена: до наглядової ради заводу увійшов керівник CRH, який також був членом ради іншої української компанії.
Суд підтвердив це порушення, проте виникає питання щодо ефективності контролю з боку АМКУ над виконанням зобов’язань.
Чи дійсно CRH інвестує в Україну?
Одним із головних аргументів на користь угоди були обіцянки про масштабні інвестиції в модернізацію виробництва. Проте досвід попередніх придбань показує інше.
Після покупки “Одеського цементу” та “Миколаївцементу” компанія зменшила виробничі потужності, скоротила персонал та перетворила заводи на фасувальні платформи.
Судова практика також відзначає, що аналогічний ризик існує і щодо нових придбань. У січні 2024 року Миколаївська районна адміністрація зверталася до АМКУ з попередженням про можливі наслідки угоди.
Фактично, частина інвестицій CRH полягала не у створенні нових потужностей, а у перерозподілі існуючих активів під власні інтереси.
Також є інші ризики: якщо іноземна компанія отримає фактичну монополію, вона зможе контролювати ринок, диктувати ціни та зменшувати конкуренцію, що може призвести до паралічу розвитку галузі на довгострокову перспективу.
Таким чином, це не лише економічна загроза, а й питання національної безпеки, враховуючи стратегічне значення цементної галузі в рамках відбудови України.
Аналітики вказують на те, що основний ризик для України полягає не в судових процесах, а у великій кількості угод, які проходять без належного обговорення, публічної експертизи та прозорості.
У багатьох розвинених країнах антимонопольні суперечки є звичною справою. Бізнес оскаржує рішення регуляторів, а суди виступають арбітрами для досягнення балансування інтересів.
Питання, які потребують обговорення
Ситуація з угодою CRH відкрила важливу дискусію, яку Україні доведеться вести і в майбутньому.
Чи можна вважати інвестицією угоду, в якій значна частина коштів виходить за межі країни?
Чи має держава право обмежувати концентрацію навіть значного західного інвестора, коли йдеться про стратегічний ринок?
Чому антимонопольна політика в ЄС суворіша, ніж в Україні, де її застосування сприймається як тиск?
Чому компанії з історією картельних змов в ЄС в Україні позиціонуються як зразкові інвестори?
Узагалі, кейс CRH не є лише суперечкою двох бізнес-структур, а може стати тестом на зрілість української економічної політики, незалежність антимонопольних органів та ефективність судової системи.
