Зміна характеру господарських ризиків у кримінальному контексті на прикладі “газової справи” Дубневича
У сучасній Україні спостерігається зростаюча тенденція криміналізації бізнес-відносин, де звичайні комерційні дії ставляться під сумнів та кваліфікуються як злочини. Про це у своїй колонці говорить адвокат Володимир Богатир.
Застосування засади “немає злочину без суспільної шкоди” стає все більш проблематичним у контексті господарських відносин. Згідно з останніми тенденціями, законна діяльність підприємств може бути переосмислена як така, що має кримінальне забарвлення, а цілком легітимні угоди визнані “створенням видимості законності”.
Приклад газової схеми
Протягом довгого часу дві теплоелектроцентралі у Львівській області, що працювали у Новому Роздолі та Новояворівську, діяли в межах затверджених законів. Підприємства формували пакети документів для тарифікації ресурсів, які розглядалися Комісією з регулювання енергетики, отримуючи затвердження на подальшу діяльність.
На основі цих тарифів ТЕЦ укладали контракти на постачання природного газу з НАК “Нафтогаз України”, забезпечуючи споживання газу для виробництва теплової та електричної енергії. Цей тип діяльності, згодом, був перетворено на предмет кримінального розслідування з обвинувальними звинуваченнями у злочинності.
У 2016 році правоохоронні органи стали стверджувати, що ухвалена модель діяльності фактично прикривала незаконне заволодіння газом. За інформацією слідства, частина пільгового ресурсу використовується не за призначенням — для виробництва електроенергії з подальшою реалізацією. Це поклало початок кримінальному переслідуванню екс-співласника ТЕЦ, народного депутата Ярослава Дубневича, і справу передали до Національного антикорупційного бюро.
Відсутність шкоди та потерпілого
Важливим аспектом справи є розмежування між господарським ризиком — невід’ємною частиною бізнесу — і злочинним наміром на заволодіння чужою власністю. Механізми тарифоутворення, які часто ставилися під сумнів, не є підставою для визнання злочинності. Подібні спори зазвичай вирішуються в адміністративному або господарському порядку, але не покликані ставити під удар кримінальну відповідальність.
Ця ситуація створює правову колізію, адже фактично не існує матеріальних збитків — за даними обвинувального акта, потерпілих немає.
Сумніви у доказах
Коли справа дійшла до суду, виявилося, що методи розрахунку збитків, запропоновані слідством, є спірними. Вони базуються на порівнянні реально сплаченої ціни за газ з гіпотетичною вартістю, що спричинило за собою звинувачення у завданні збитку. За таких умов виникає питання: яким чином можна виміряти шкоду, коли потерпіла сторона не вказана?
Обвинувачення заявляє про наявність “недостовірних відомостей” у документах підприємств, але обґрунтування цього залишається загальним без конкретики. Без достовірних доказів таких звинувачень, аргументація обвинувачення фактично зводиться до критики адміністративних актів.
Висновки
Обвинувачувальні тези у “газовій справі” вказують на кардинальну плутанину в розумінні межі між бізнесом і правопорядком. Дії, що мали ознаки звичайних комерційних угод, перекладаються у площину злочину без належних підстав наявності шкоди та потерпілих.
Справедливість вимагає чіткого розділення між господарськими та кримінальними справами. Кримінальна відповідальність повинна застосовуватися лише за наявності очевидних доказів злочину, включаючи наявність потерпілої сторони. Подібне ставлення до таких справ допоможе уникнути дискредитації бізнесу та незаслуженого тиску.
