Дослідження вказують на те, що мешканці Бразилії можуть досягати віку понад 110 років, і вчені вирішили дослідити, чому це відбувається. Бразильці мають унікальне генетичне різноманіття, що відкриває можливості для вивчення феномену довголіття. Науковці вважають, що старіння можна розглядати не як приреченість, а як форму адаптації.
Нове дослідження під керівництвом доктора Маяни Зац з Центру геномних і стовбурових досліджень при Університеті Сан-Паулу було опубліковане в журналі Genomic Psychiatry. Вчені намагалися зрозуміти, чому Бразилія є важливою, хоча й недооціненою, територією для вивчення довголіття.
Статистичні дані свідчать про те, що лише невелика кількість людей досягає 110-річного віку, тоді як багато хто не доживає й до 100. Це питання лягає в осередок наукових досліджень майже десятиліттями, але відповіді залишаються невизначеними.
Перспективи, що відкриваються, пов’язані з історією населення Бразилії. Різноманітність, спричинена колонізацією португальцями та міграцією мільйонів африканців і європейців, призвела до унікального генетичного фонду. Геномні дослідження показали, що серед бразильців старшого віку можна виявити мільйони нових генетичних варіантів.
У рамках нового дослідження була сформована цінна група з понад 160 довгожителів, з яких 20 мають статус “супердовгожителів”. Ці люди пережили століття, залишаючися розумово активними, незважаючи на те, що більшість із них мешкали в умовах обмеженого доступу до медичних послуг.
Дослідники також виявили, що родичі довгожителів мають набагато вищі шанси дожити до 100 років. Ці результати підтверджують висновки попередніх досліджень.
Вчені проаналізували, які біологічні характеристики вирізняють довгожителів. Зокрема, виявилося, що їхні імунні клітини функціонують на ефективному рівні, порівняно з молодшими особами. Це дозволяє уникати накопичення ушкоджених білків в організмі.
Останні дослідження 116-річного бразильця показали присутність рідкісних генетичних варіантів, які можуть впливати на імунітет. Вчені стверджують, що старіння імунної системи у довгожителів є не зниженням, а адаптацією для підтримки функцій.
Ці супердовгожителі не лише служать прикладом тривалого життя, а й демонструють витривалість і адаптивність. Вивчаючи ці аспекти, можна сподіватися на поліпшення якості життя в процесі старіння.
