У 1963 році Мішель Сіффр провів два місяці в печері на глибині 130 метрів у Французьких Альпах, що призвело до відкриття нової галузі в науці.
Сіффр, родом з Ніцци, у 1962 році вирушив у дослідницьку експедицію для вивчення геологічних особливостей недавно знайденого льодовика. Спочатку він планував забутися на 15 днів, але зрештою провів 63 доби в абсолютній темряві та без можливості відстежувати час.
В умовах підвищеної вологості та відсутності зв’язку з зовнішнім світом, вчений зіткнувся з безліччю труднощів. Після повернення до поверхні, Сіффр виявив, що його експеримент призвів до значного наукового відкриття, яке, в результаті, стало основою для майбутніх досліджень у хронобіології.
Цікаво, що в умовах відсутності звичних природних орієнтирів, Сіффр зазнав істотних змін у сприйнятті часу: його внутрішній годинник працював повільніше, ніж звичайний. Наприклад, у психологічних тестах підрахунок до 120 зайняв у нього 6 хвилин. Також з’ясувалося, що його цикл активності та сну значно порушився: спершу доба тривала 24,5 години, а через 10 років цей показник зріс до 48 годин.
Проте відкриття Сіффра стало темою критики. Він отримував зауваження від колег, які стверджували, що такі експерименти можуть загрожувати підземним екосистемам. Деякі навіть сумнівалися в науковій цінності його досліджень. Однак вплив роботи Сіффра на хронобіологію був безперечним: його знахідки допомогли краще зрозуміти механізми адаптації організму до нових умов.
Таким чином, експерименти Сіффра заклали основи для численних досліджень у галузі, що вивчає зв’язок між біологічними ритмами та загальним здоров’ям людини.
